Экскурсия в Хотын, Украина

Гм,здається я знову останнім прийшов на автобус :) Те що останнім, не значить що спізнився, бо прийшов я рівно-рівнесенько о 8 годині ранку. Двоповерховий автобус, увесь обліплений святковими кульками, чекав на мене. Кілька хвилин на пошуки свого місця та вмощення і ми рушили в путь. Наш екскурсовод розпочала свою розповідь про історію вулиць, сіл, і містечок, повз які ми проїздили та особистостей, з ними пов'язаних.

На якомусь моменті мова зайшла про бідного Дениса Січинського, який мав нагоду творити свої шедеври у нашому місті. Але на жаль він загинув у тюрмі. З останнім її словом про цю трагічну ноту, від автобуса, який рухався, відірвались кілька повітряних кульок, наче віддаючи останню шану композитору.

Оксана Михайлівна (це наш екскурсовод) кілька разів переривала свою розповідь: один раз маленький хлопчик ракетою вилетів з автобуса, який зупинився на прохання батьків, другий раз - коли Оксана (організатор) оголосила про супер-пупер конкурс, який мав незабаром розпочатися.

Вікторина розпочалася і розпочалися тягнутися руки звідусіль усіх сторін і рядів. Недовга, але заклята боротьба визначила своїх лідерів, які зі значним відривом все віддалялися і віддалялися від своїх конкурентів, не даючи їм жодної надії на супер-приза. На жаль, наша Аліна не змогла втриматися на п'єдесталі фаворита сезону і приз отримав "Червона рука".

Але ніхто не програв :), за кожну правильну відповідь отримували по цукерці :). Одна дісталася мені :), але не за участь у конкурсі, а через благодійний Фонд "Аліна та друзі". Тільки проблема полягала в тому, що я нічого не їв зранку :), і ця цукерочка лишень роздраконювала апетит :(

Сонце сягнуло відмітки десятої з половиною години і його теплі промені почали проникати у автобус і розігрівати як пасажирів, так і шофера, який проїхав трохи лишнього, ледь не оминувши один з цільових пуктів подорожі. Благо на виїзді з міста зрозуміли, що заблукали. Поворот на 180 градусів і вже за кілька хвилин ми були біля фортеці. :)

На разі тільки фотки, нема сили писати про Хотин. Бо Хотин - це круто

Ось і настав час закинути на кишку деякі поживні елементи, так необхідні для нормального лазання містом, ратушею, вежами фортеці. Біля самого входу в убиральню вишикувалася черга помити руки і не тільки. Годинна подорож з Хотину давалася взнаки і перепиті і ні залишки води, які ще були в тілі, просилися у декого назовні :)

Подали перше і буквально за кілька хвилин тарілки стали порожніми, настільки голодними почували себе усі за нашим столом. Певен, за іншими творилося теж саме :) Тільки і було чути загальний лязкіт ложок об посуд та лящання за сотнями вух :)

Друге було вже не таким смачним як перше, та й голод вже був не той. Картопля була розведена у воді, але це байдуже. Вона знайшла свій останній притулок у мене в шлунку де згодом перетворилася на поживні речовини. М'ясне було пошматоване мною на дрібні клаптики і повільно, смакуючи ними, я відправляв їх у шлунок.

За нашим столиком було вперше помічено вишукані манери Ольки. Граціозно тримаючи руками виделку, ложку чи ножа, вона так само, з граціозністю газелі, направляла як супчик, так і рівно порізані клаптики другого до свого ротика :) Усі завмерли, споглядаючи таку красу і оговталися лише тоді, коли Тарас це помітив уголос :)

Зробивши коло навколо нової центральної частини міста, ми повернулися до початкової позиції, а саме до місця обідньої трапези. Я вихромав з масами, які ліниво, нехотячи, виповзали з автобуса. З трьох або більше транспортних засобів, які їхали з нами, зібралася чимала купка і нас було розділено на незрозумілу кількість груп. Не знаю в якій я був, але тримався своїх, а свої трималися мене.

Десь на п'ятдесятому метрі по виході з авто, почало піднивати моє колінце, яке пошкодив кількома годинами раніше, і яке заважало мені наздоганяти своїх. Благо, свою допомогу запропонували дівчатка з Білорусії. Вони мене взяли під руки, і потягли за них аж до Старого Міста. Цим вони заслужили мою неабияку подяку і я просто буду останньою заразою, якщо не вкраплю навіки тут їхні імена: це Вольха та Світлана.

Обабіч дороги до історичного центру паркувались купа машин з різних областей та країн і відпочиваючі. На них ми не звертали уваги, як і вони не звертали уваги нас, а рухалися до своєї мети. Яка в нас мета? - знав наш провідник, але де провідник, цього не знав ніхто. І лише біля міської ратуші, де активно пропагувалися і практикувалися різного роду екзекуції, ми приєдналися до якоїсь із своїх груп.

Останню годинку-дві нашої подорожі майже увесь автобус солодко дрімав, а дехто, навіть, спав міцним козацьким сном, час від часу прокидаючись від потужних аплодисментів з динаміків над головами. Потім мабуть більшість поверталася у сон, але я щоразу вдивлявся у темряву ззовні, і мій погляд то фокусувався на краплях дощу, які розбивалися і здувалися вітром по cклі, (схожі на траси для мух :)), то на палаючих неонами чи іншими світилами вивісках заправок, кахве чи інших придорожніх закладів різного характеру.

Моя голова схилялася до вікна, очі майже злипалися і класний кольоровий сон почав непомітно закрадатися, але тут мій мозок все ж таки встиг зафіксувати дивно-дрімаючу голову попереду. Було помітно, як голова дуже-дуже повільно схиляється у сторону вікна, а потім різко, наче прокинувшись, поверталася до початкового положення. Виглядає це доволі кумедно :) Нарешті, голова не втрималася і притулилася до скла вікна та більше не ворушилася.

Знову загарчали аплодисменти, і Оля, (то якраз про її голову абзацом вище) знову зайняла початкову позицію. Ця дівчинка мені подобалась, і я зняв з себе светра, склав його вчетверо та поклав між її кріслом і вікном. Ольчина голова знову почала повторювати свій танець в напрямку скла :), допоки різко не здригнулася від дотику з моїм светром :) Мабуть її охопив переляк, але побачивши що то всього-на-всього теплий светр, вона гарно умостила голівку на ньому і спала вже аж до кінцевої зупинки. Що їй снилося - мені вже не відомо :)

В головних ролях:
Я, Аліна, Тарас, Света, Оля
та інші, не менш цікаві особистості

P.S. Не забуваю про організаторів, які дуже намагалися вкластися у дуже вузький графік :)